В Америці фабула завжди була фетишем, а вміння розповідати історії - найбільшою силою американського кіно. Натомість в Європі неодноразово фабула підлягала цензурі, як елемент фільму, який вбиває поезію зображення, знижує реальність до механічних, передбачуваних пов"язань. Європейське кіно не концентрувалось на безперервній послідовності подій, шанує таємниці постатей, допущає багатозначність реальності. Дивно, але саме ці властивості кіно просліджуються також у багатьох американських режисерів. Найрадикальнішими в грі з фабулою виявилися Джим Джармуш і Девід Лінч.
Коли в 1990 Девід Лінч отримав найвищу нагороду в Каннах за фільм Дикі серцем, здаволось, що кіно вже ніколи не буде таким, як раніше. По стопам Лінча пішло багато творців.
Лінч дебютував в 1975 році фільмом Голова-гумка, який є авангардним експериментом з розповіддю. Фільм витриманий в поетиці сонного кошмару, позбавлений традиційної фабули і епатує своєю жостокістю. Критики не оцінили його роботу, але фільм отримав визнання в бувальців midnight movies, які спеціалізувались на хоррорах і фільмових дивацтвах. Завдяки ним, Голова-ластик став культовим.
Наступний фільм Лінча Людина-слон (1980), став артистичним успіхом, а Дюна (1984) - артистичною поразкою. Потім був телевізийний серіал Твін Пікс, де Лінч був одним із сценаристів, продюсером, режисером кількох серій та заграв епізодичну роль, і ,наперші, Дикі серцем, фільм, який став маніфестом посмодерністичного кіно. Після цього фільму Лінч ніби безуспішно намагається наслідувати сам себе. Дикі серцем, Твін Пікс, Синій оксамит та Загублене шосе можна окреслити як пародію на нуар - різновид кримінального роману. Пародіювання у виконанні Лінча полягає в рівній мірі як на критичному перетворенні структур прототипу, так і на наслідуванні поетики нуар.
Синій оксамит (1986) став симболом кіно від Лінча.В фільмі історія слідства, яке на власний розсуд проводить підліток, перетворюється в розповідь про відкриття темної сторони людської душі. Лінч мінімалізує значення кримінальної інтриги. Спосіб зйомки і акторської гри, автономізація епізодів та їх мистецька естетизація, мінімалізації розвитку фабули, надмір сцен насильства, музика, яка домінінує над зображенням, використання реквізитів, які ,здавалося б, служать для симболічного означення фільму, але залишаються до кінця не розпізнаними, це все сприяє тому, щоб фільм сприймався ніби в стані гіпнозу, як інсценізація якогось кошмару.
Серіал Твін Пікс у багатьох відношеннях схожий на Синій оксамит. Прогрес слідства є тільки претекстом для презентації яскравих постатей мешканців міста. Дія кожного епізоду відбувається протягом одного дня. Лінч вільно переходить від драматичних тем до комедії, від гротескової конвенції до серйозної. У фабулі з"явилося багато недоречностей, які виводилися з популярної літератури. Багато елементів вражають глядачів своєю ірраціональністю.
Фільм Дикі серцем переповнений численними розповіддями персонажей. Фільм має структуру казки. Неочікуваний і нічим не умотивований хеппі енд діє як остаточне знущання з вподобань і очікувань глядачів, фільмових конвенцій і структур, та зрештою з цілої традиції кіно. Дикі серцем не підлягає інтерпретації. Вчинки персонажей не можуть бути виправданим ні з точки зору психологічного реалізму, ані з точки зору логіки, ані казки... Герої фільму діять всупереч їх - збудованими раніше- характерами. Значення окремих сцен і секвенцій не служать для упорядкування фабули, але показують багато емоцій та семантичних значень. Опис світу виражений не за допомогою історії, але в поодиноких зображеннях облич, місць, подій.
Вибірковий переклад та інтерпретація: "Найновіше кіно", М. Пжиліпяк, Й. Шиляк, Краків 1999.
Лінч дебютував в 1975 році фільмом Голова-гумка, який є авангардним експериментом з розповіддю. Фільм витриманий в поетиці сонного кошмару, позбавлений традиційної фабули і епатує своєю жостокістю. Критики не оцінили його роботу, але фільм отримав визнання в бувальців midnight movies, які спеціалізувались на хоррорах і фільмових дивацтвах. Завдяки ним, Голова-ластик став культовим.
Наступний фільм Лінча Людина-слон (1980), став артистичним успіхом, а Дюна (1984) - артистичною поразкою. Потім був телевізийний серіал Твін Пікс, де Лінч був одним із сценаристів, продюсером, режисером кількох серій та заграв епізодичну роль, і ,наперші, Дикі серцем, фільм, який став маніфестом посмодерністичного кіно. Після цього фільму Лінч ніби безуспішно намагається наслідувати сам себе. Дикі серцем, Твін Пікс, Синій оксамит та Загублене шосе можна окреслити як пародію на нуар - різновид кримінального роману. Пародіювання у виконанні Лінча полягає в рівній мірі як на критичному перетворенні структур прототипу, так і на наслідуванні поетики нуар.
Серіал Твін Пікс у багатьох відношеннях схожий на Синій оксамит. Прогрес слідства є тільки претекстом для презентації яскравих постатей мешканців міста. Дія кожного епізоду відбувається протягом одного дня. Лінч вільно переходить від драматичних тем до комедії, від гротескової конвенції до серйозної. У фабулі з"явилося багато недоречностей, які виводилися з популярної літератури. Багато елементів вражають глядачів своєю ірраціональністю.
Вибірковий переклад та інтерпретація: "Найновіше кіно", М. Пжиліпяк, Й. Шиляк, Краків 1999.
Немає коментарів:
Дописати коментар